Козуль П.Ф., директор Новгородківської ЗШ № 2 у колі педагогічного колективу очолюваної ним школи (1978 р.) 

  Новгородківська середня школа №2, де з 1953 по 1978 рік працював директором заслужений  учитель України, депутат районної Ради Козуль Павло Федосійович, стала опорно- показовим навчальним закладом Міністерства освіти України. 
             Козуль П. Ф. – учитель за покликанням. Викладання, праця в школі стали його життям.
             І не дивно, що вчительська справа стала у нього вільним мистецтвом. Його особистий успіх – це результат праці всього колективу. 
             Школа радувала своїм зовнішнім виглядом  і внутрішнім вбранням.Чисті, вибілені в світлі кольори стіни класів, кабінетів, коридорів. На підлозі скрізь коврові доріжки .
         “ Адже без краси немає життя”, - вважає Москаленко Д.Д. Пройдеш по школі, заглянеш в навчальні кабінети : скрізь квіти, вирощені руками учнів.
         Не школа -театр ! Чи не тому  самі  діти  уявляли її Палацом Знань.
        І взагалі, школа Козуля являла собою ціле містечко з різними приміщеннями і спорудами : навчальні корпуси, військово-спортивний комплекс, географічний майданчик, майстерні, гаражі.
        В розпорядженні школи було 5 тракторів, комбайн,  грузовий автомобіль. І все це не музейні експонати, а діюча техніка.
        В шкільному саду росли різні сорти дерев : вишні, сливи, груші, яблуні. А на дослідних ділянках- малина, полуниця, агрус.
        На шкільній пасіці утримували 40 вуликів .
        Силами учнів було створено невеличку кролеферму. За кроликами доглядали учні під керівництвом Міщенко Н.Я. За рік було вирощено 1200 штук кролів і здано державі.За ці успіхи  школа була двічі учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки  в Москві. Школа і юннати були нагороджені грамотами  і  медалями.
( Москаленко Д.Д., Токар О.С., Даценко М.П.)

​

​

​

​

​

                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                              Із спогадів Міщенко Н.Я.
     На кролефермі ми з учнями постійно проводили різні досліди.  Наведу декілька.
  1.    Дослід з кроликами.
Брали кроленят 2-х місячного віку і садили в окремі клітки. Одних годували звичайним кормом, а інших лише морквою і зерном. Виявилось, що кролики, яких годували звичайним кормом, були звичайними. А ті, яких годували більшість морквою, були кучеряві 
(ніби їм зробили завивку). Отже, учні побачили як корм впливає на
зовнішній вигляд тварин.
   2.    Дослід з кроликами.
Взяли тільки що народжене кроленя і підложили до народжених кошенят кішці. А кошеня, обтерши кролячим пухом – до  кроленят. Виявили слідуюче : кроленя біля кішки росло і розвивалося,а кошеня  біля кролиці через тиждень загинуло.
Висновок : кролиця годує кроленят один раз –вранці, отож, кошеня загинуло від голоду, а кроленя росло, бо кішка годувала малят часто.
   В школі також була створена навчально – дослідна ділянка, роботою на якій до 1957 року керувала Москаленко Д. Д. 
    “В 1957 році Козуль Павло Федосійович дав мені завдання розробити ротаційну таблицю (зробити сівозміну, так як я закінчила агрономічний технікум і, крім професії вчителя, мала професію агронома). Я склала таблицю, за якою ділянка поділялася на дві сівозміни : польову – 10 пільну (тобто 10 полів) і
овочеву – 8 пільну (8 полів). На польовій сівозміні вирощували зернові культури, на овочевій – овочеві. За кожною ділянкою (полем) був закріплений клас.Учні вирощували культури відповідно програми. 
      Крім сівозмін, були і колекційні ділянки, на яких вирощували різні рідкісні  рослини : гірчицю, свіріпу культурну, чуфу, арахіс, рицину, льон, коноплі, вічну траву, райгарас, житняк, топінамбург, 
лагенарію та багато інших. Всього на ділянках сівозміни і колекційних ділянках вирощувалося більше 70 культур. Разом зі мною на ділянках працювали учні і вчителі ( Москаленко Д.Д., Дементієнко В.А.,Буряк Н.П.,Лемешко С.С.,Бондаренко К.Д.,та інші).
На дослідній  ділянці теж проводили різні досліди,ось деякі:
              1.Вирощування огірків у пляшці. Біля куща із зав”яззю в заглибину ложили пляшку і вставляли час-
тину стебла з пуп”янком огірка. Огірки виростали до певного розміру в пляшці. З них робили експонати в біологічний кабінет
              2.  Вирощування огірків в дерниках. 
Ще з осені заготовляли невеликі пласти землі із травою.Десь в кінці лютого їх складали в ящик травою вниз і висівали в кожний пласт по 2 зернини. І коли стебла виростали до того розміру, що починали стелитися, їх разом з дерниками висаджували в грунт, поливали і мали ранній урожай огірків.
             3.   Досліди з картоплею.
   Висаджували картоплю різними способами: верхівкою,нижньою частиною,середньою частиною,лушпинням ,пророщою і звичайною.
  А потім порівнювали урожай і робили висновок, що найкращий  урожай одержували з ділянок,де садили картоплю верхівками і пророщеними бульбами. 
  В нашій школі  було створено живий куточок. Там жили кролі,їжаки,хом”яки,ховрахи,черепахи,кури різних порід,гуси,качки, цесарки і навіть козуля. За ними доглядали учні-юннати під моїм керівництвом ( Міщенко Н.Я. ) та керівництвом класних керівників. 
Потім живий куточок був розширений: придбали риби в акваріумах (гуппі,вуалехвості, меченосці та ін..), білочку,морські свинки, різні птахи (попугаї,канарейки,чижики,щиглики,снігурі та ін..).
Учні з великою охотою і задоволенням працювали в живому куточку.
      В основному, вели спостереження за повадками тварин і птахів у неволі.
   А з рибами провели дослід: вироблення умовного рефлексу під час годування. Перед годуванням над акваріумом включали лампочку і сипали корм. Після 3-х недільного експеременту учні
побачили,що як тільки включали лампочку,  риби підпливали до поверхні води, ловили ротом, “уявляючи”,що їм дають їжу.
      Роботою на ділянках і в живому куточку я керувала десь близько 12 років. Після мене цією роботою займалися: Мукоїд Л.М., Гульченко Е.Н, Бондаренко М.К.”

​

​

​

Зі спогадів Олександри Григорівни Козуль – дружини і соратника  видатного педагога, Заслуженого вчителя України, директора Новгородківської середньої школи №2 (1953-1978р.р.) Козуля Павла Федосійовича.

 

                                                                                               Запис зроблено у 2005 році

 

 

 

            Козуль Павло Федосійович народився 15 березня 1918 року в селі М-Бурдзенківці (Василівці) Долинського району Кіровоградської області в сім’ї селянина.

            У 1936 році закінчив М-Бурдзенківську семирічну школу, а у 1938 році – ФЗУ у м.Миколаєві і заочно навчався у суднобудівельному технікумі, який закінчив у 1941 році.

            У серпні 1941 році призваний до лав Радянської Армії, був учасником Великої Вітчизняної війни до червня 1942 року в складі 390-ої стрілкової девізії 954 артилерійського полку.

            В кінці травня 1942 року при оточенні 390 стрілкової девізії потрапив у полон в м.Керчі і був відправлений у Німеччину (в концтабори м.Есен та м.Оснабрюк), де й перебував до 1945 року.

            Після перемоги радянських військ над фашистською Німеччиною був знову призваний до Радянської Армії, а 15 червня 1946 року демобілізований з армії на підставі Указу Верховної Ради СРСР.

            У цьому ж, 1946 році, почав працювати контролером Долинської райощадкаси, а  в серпні 1948 року був розрахований в зв’язку з навчанням у Новобузькому педагогічному училищі, яке закінчив у 1949 році.

            15 серпня 1949 року призначений учителем 1-4 класів Новоандріївської семирічної школи Новгородківського району.

            В червні 1953 році переведений на посаду завідуючого  Новгородківської неповної школи №3, яка згодом переросла у  Новгородківську восьмирічну школу №2.

            В 1953 році вступив на заочне навчання до Криворізького педагогічного інституту на факультет “Біологія-хімія” і закінчив його у 1970 році. Цього ж року Новгородківська восьмирічна школа №2 реорганізована у Новгородківську середню школу №2, яка стала відомою не лише в області, а й за межами республіки, за досягнення у навчально-виховному процесі.

            Протягом трудової діяльності Павло Федосійович був удостоєний урядових нагород:

1. 3.07.1955р. –           медаль учасника ВДНХ;  школа також була учасником

                                         ВДНХ 1954-1956р.р.;

1. 6.08.1960р. –           орден “Знак Пошани”;

2. 6.11.1963р. -            значок “Відмінник народної освіти України”;

3. 1970р. -                     срібна медаль ВДНГ СРСР;

4. 25.03.1970р. -          ювілейна медаль “За доблесний труд”;

5. 4.03.1972р. -            присвоєно почесне звання Заслуженого вчителя України;

6. 7.05.19654р. -          медаль “20 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні”;

7. 19.05.1976р. -         срібною медаллю ВДНХ СРСР;

8. 27.06.1978р. -          значок “Відмінник освіти СРСР”;

9. 4.10.1978р. -            орден Жовтневої революції;

10. 28.01.1978р. -          медаль “60 років Збройних сил СРСР”;

11. 14.03.1979р. -          медаль “Ветеран праці”;

12. 11.03.1985р. -          орден “Вітчизняної війни ІІ ступеню”;

13. 12.04.1985р. -          медаль “40 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні”;

14. 1987р. -                     медаль лауреата ІІ Всесоюзного фестивалю народної

                                         творчості;

1. 23.03.1988р. -          медаль “70 років Збройний сил СРСР”;

            В 1979 році пішов на заслужений відпочинок з посади директора Новгородківської СШ №2.

            У 1989 році під керівництвом Козуля П.Ф. було розпочато будівництво  районного музею. Відкриття музею у 1991 році, було без Павла Федосійовича: 13.09.1990 року перестало битися серце цієї чудової людини.

            У 1985 році, будучи на заслуженому відпочинку, і, маючи природний дар до музики, організовує районний оркестр народних інструментів у складі ветеранів війни і праці, який займав призові місця на фестивалях, оглядах художньої народної творчості і неодноразово нагороджувався туристичними путівками, призами та  іншими нагородами.

            З ініціативи відділу освіти в районні засновано педагогічну премію імені П.Ф.Козуля. Першим  лауреатом цієї премії стала я, його дружина, як ветеран педагогічної праці, дружина і соратник педагога, за вагомий внесок у виховання підростаючого  покоління.

            Тривалий час заслужений педагог передавав, як естафету, свій досвід роботи молодим педагогам.

            Козуль П.Ф. працював директором Новгородківської середньої школи 13 років. За час його керівництва школа стала відомою далеко за межами району. Він завжди був ініціатором втілення в життя різного роду педагогічний новацій, започаткував нові форми роботи з учнівським колективом та педагогічними кадрами.

            Павло Федосійович зарекомендував себе не тільки блискучим педагогом, а й добрим господарем, який показав приклад раціонального ведення господарства при школі, де він організував утримання корів, свиней, пасіку, курей, кролів, фазанів. Бюджет школи поповнювався коштами від  ефективного господарювання.

            За його керівництва господарським шляхом було побудовано прекрасну нову школу, запроваджено роботу груп продовженого дня, введено кабінетну систему, створено прекрасний спортивний комплекс.

 

Наставник, учитель, директор школи. 

     Вогонь творчості, натхнення, любові до дітей запалив у моєму серці мій наставник, учитель, директор школи Павло Феодосійович Козуль. А прийшла я працювати  в Новгородківську ЗОШ №2 в 1968 році.

   …Приїхала в Новгородку, розпитала людей та й іду у напрямку до школи. Довго йшла, думала, що вже й село закінчується. І ось зайшла на алею, що вела до школи. Перед очима відкрився райський куточок природи.  Подвір"я школи потопало у зелені, квітах. Кругом було чисто, затишно і свіжо (два крани поливали квіти, дерева) Все буяло. Зустрів мене привітний чоловік з доброю посмішкою. Ми познайомилися. Це і був П.Ф.Козуль.                        

     За все своє життя він багато зробив для дітей, для школи, для всієї педагогічної науки.

     Павло Феодосійович працював директором школи і учителем біології .

 Всіма помислами й серцем він жив серед школярів, вишукував нові й нові засоби найкращого, найдійовішого впливу на розвиток їх характерів та світогляду й світосприймання.

     Вдумливо й наполегливо намагався він не тільки дати належні знання своїм учням, але й зростити їх людьми, добрими й чесними, трудолюбивими.

     Під керівництвом Павла Феодосійовича діти вирощували різні культури, проводили досліди, вели спостереження , експериментували.

     Багато часу вчитель проводив з дітьми у тваринницькому відділі, де вирощували кролів, нутрій, морських свинок, курей, гусей, індиків, свиней, корів.

    Він намагався так виховувати дітей, щоб вони зростали здоровими, веселими

й працьовитими, щоб шкільна наука не пригнічувала їх, не відштовхувала, а

привчала до наполегливої розумової праці, привчала поступово сприймати все

складніші й глибші поняття, все досконаліше й ширше пізнавати світ.

    Павло Федосійович був учителем, методистом для нас, тоді ще молодих учителів. Все нове в методиці, педагогіці ми разом вивчали, обговорювали.

    Потім він давав нам відкриті уроки, щоб показати все на практиці.

 А через деякий час ходив до нас на уроки, щоб побачити як ми впроваджуємо передовий досвід. А також возив нас в кращі школи області для удосконалення нашого методичного рівня.

     Декілька разів були ми і в Павлиші, де на той час був директором школи

 В.О.Сухомлинський: відвідували уроки, побували в оранжереї, в шкільних майстернях.

     Павло Федосійович був мудрою людиною зі щирим серцем, вимогливим, справедливим і добрим керівником.  

   Я вдячна долі за те, що дала мені можливість працювати з цією людиною.

 

НЕЗАБУТНІЙ ПАВЛО ФЕОДОСІЙОВИЧ

із спогадів     Б.Хижняка,  заслуженого працівника народної освіти України

 

  Минають роки, змінюються покоління, а з ними і суспільний світогляд, появляються нові й нові люди, але залишаються імена та добрі справи подвижників, які відійшли у вічність, спомин про їхнє життя оживає в пам'яті. Вони - гордість нашого краю та вітчизняної педагогічної науки. Серед найвідоміших постатей на освітянському видноколі, серед зірок першої величини з вдячністю згадуємо Павла Федосійовича Козуля, колишнього директора Новгородківської школи, яка і сьогодні знана широкому педагогічному загалу, педагогічній громадськості як «школа Козуля».

 

  Уперше мені довелося зустрітися з Павлом Федосійовичем у 1959 році, коли я працював директором Аджамської середньої школи. Обставина, на перший погляд, незвична. Я, директор райцентрової базової школи, їду «по науку» до завідуючого Новгородківською початковою школою, про яку багато говорили в області. Поїхав учитися господарювати, вмінню вести дослідницьку роботу з учнями. Це була моя друга поїздка, перед відвідинами Павла Федосійовича я побував у Василя Сухомлинського у Павлиші.

Маючи  господарські наміри (доручення заввідділом освіти), ми разом зі своїм колегою фізиком В.К.Мельниченком вирушили на шкільній «полуторці» у Новгородку. У дорозі, обмінюючись думками, гадали, що це має бути якась особлива, неповторно красива школа, справжній палац. Яким же було наше здивування того червневого спекотного дня, коли на краю села ми побачили звичайну сільську будівлю, хатину з ґанком та призьбою. Навколо неї велике, покрите споришем і калачиками подвір'я, посередині - криниця, обабіч - подорожник і розмаїття квітів, що відразу зачарувало нас. Групка хлопчиків і дівчаток «порпалась» у квітнику, але, побачивши нас, призупинила роботу.

   Хлопці обступили машину: «Ви до нашого директора, Павла Федосійовича? Зачекайте, він на дослідній ділянці, ми зараз покличемо...» Діти навперегін побігли шукати Павла Федосійовича, а ми, попивши з дороги холодної води, попрямували по центральній алеї за дітьми. Що відразу вразило: акуратні невеличкі ділянки, на яких виділялися доглянуті дитячими руками більше як півсотні різних видів рослин.

З табличок дізналися, що тут колекційний і лікарський відділи, шкілка і розсадник, ягідник, молодий сад, парники, польова і овочева ділянки (з повним набором злакових і овочевих культур).

Все це буквально потопало у морі різноманітних квітів, а ще виділявся шматок толоки із різнотрав'ям.

Нашу увагу привернув щит з планом і ротаційною схемою сівозмін та невеличкий метеомайданчик з флюгером, опадоміром, будкою для приладів, термометрів тощо.

Поряд за огорожею розмістилася пасіка з різними типами вуликів, була навіть дуплянка та навчальний вулик під склом.

   Мені, молодому директорові середньої школи, стало ніяково перед колегою. Нічого подібного у школах області бачити не доводилося. Відверто кажучи, я розгубився. Я вперше побачив у школі справжню сільськогосподарську лабораторію. А ще дивина у тваринницькому відділі: майже півтисячі кролів різних порід, цесарки, кури, качки, гуси, індики, як у тій пісні, «ой служив же я...» «Це просто неймовірно. Початкова школа, а ділянки кращі, ніж на біофаці Одеського університету, що на Французькому бульварі», - мовив мій колега Володимир Мельничук. А далі на лузі росли кущі калини та ліщини, біля річки - верби, копанка, в якій грайливо виблискували карасики, а поблизу, для повноти ідилії, пасуться кобила з лошам та корова з телятком. Ця пасторальна картина назавжди закарбувалася у моїй пам'яті (вона слугувала пізніше мені підказкою, еталоном шкільних ділянок).

...Назустріч нам із майже двометрової висоти кукурудзи вийшов середнього зросту чоловік із засмаглим та обвіяним вітром-степовиком обличчям - господар степової оази Павло Федосійович Козуль. Він запросив нас до «зеленого класу», пригостив суницями, медом (щільниками), ми довго вели розмову про навчальний процес, про його основу – трудове виховання. Павло Феодосійович на власному досвіді вміло переконував мене, що справжнє трудове життя має починатися у ранньому дитинстві, з перших класів, а то й з дитячого садочка. Бо кожна краплина поту, пролита в дитинстві, як він стверджував, варта багатьох днів трудового напруження зрілих літ. Кожна жменя зерна, вирощена на дослідній ділянці у дитячі роки, немов вміщує в собі ворохи золотої пшениці з неосяжної ниви, героїчну працю батьків, братів, дідусів. Вже тоді у школі забезпечувалась постійність, послідовність трудової діяльності та безперервність участі в ній дітей.

Згодом у травні 1969 року на обласній науково-практичній конференції Павло Федосійович у своєму виступі про підготовку учнів до праці в сільському господарстві, вже як директор Новгородківської восьмирічної школи № 2, ще раз підтвердив думку десятирічної давності: « У нас протягом багатьох років успішно розробляється і перевіряється на практиці така система трудових завдань учнів різного віку, яка забезпечує розвиток трудових умінь і навичок від простих до складніших, розширення політехнічного кругозору, виховання в учнів трудової культури і розвиток їх творчих здібностей». Він підкреслює, що «трудове навчання починається з першого класу, коли учнів залучають до виконання трудових обов'язків»      (3 досвіду трудового навчання та професійної орієнтації учнів. К., 1969, с.36-37).

До поняття «трудова культура» він включив не тільки досконалість професійних умінь і навичок, професійну майстерність, а й такий ступінь розвитку, коли особа не може жити без праці, як джерела радості й задоволення від зробленого. Сам Павло Федосійович був великим працелюбом та організатором.

Насамкінець тієї першої зустрічі він подарував для нашої школи кілька молодих кролематок, і ми в школі організували свою кролеферму.

Такою була наша перша зустріч. А далі в житті так сталося, що впродовж багатьох років до останніх днів його життя я був в одній з ним директорській «сім'ї», з ним зростав як учитель та керівник, вчився у нього педагогічній майстерності та умінню господарювати.

Проходять роки, та стоїть перед очима більше, ніж скромне приміщення колишньої початкової школи, яку все своє життя розбудовував Павло Федосійович, «від якої бере переможна хода школи Козуля у світ педагогічних чудес». Так пишуть про неї його колеги у книзі Н.А.Калініченко і Г.М.Перебийноса «Сучасники В.О.Сухомлинського».

Недавно, переглядаючи власний архів, я натрапив на програму обласної науково-практичної конференції, яка відбувалася 20-21 серпня 1965 року. В обласній філармонії зібралися директори шкіл, керівники відділів народної освіти для обговорення проблеми: «Яким повинен бути директор сучасної школи».

З основною доповіддю виступив В.О.Сухомлинський, тоді вже член-кореспондент АПН РРФСР, Заслужений учитель Української РСР, директор Павлиської середньої школи. У програмі також прізвища І.Г.Ткаченка, Г.М.Перебийноса, С.Г.Максютіна, П.Ф Козуля та багатьох інших, добре знаних в освітянському просторі тодішнього Союзу особистостей, наших земляків.

Відтоді переді мною на неосяжному педагогічному небосхилі вони - немов журавлиний ключ. Коли втомлювався один, вперед виривався інший. Їхні прізвища часто можна прочитати поряд, на фотознімках вони поруч. Маю у власному архіві фото за 1968 рік, на ньому Павло Федосійович Козуль, Василь Олександрович Сухомлинський,         Олександр Олексійович Хмура та інші делегати III з'їзду працівників шкіл Української РСР.  Далі - 1978 рік, Павлиш... Серед учасників Всесоюзної науково-практичної конференції, присвяченої 60-річчю від дня народження В.О.Сухомлинського, на передньому плані фундатори трудового навчання і виховання П.Ф.Козуль, Ф.Ф.Оксанич, Г.Т.Перебийніс. Саме вони та їхні послідовники вписали найяскравіші сторінки в історію становлення учнівських виробничих бригад, вірно і чесно служили народові в золотий період розвитку освіти Кіровоградщини.

Розгортаю плакат обсягом в один друкований аркуш, підготовлений журналістами В.І.Монастирською і О.Д.Моторним, зі звучною на той час (1972 р.) назвою «Школа формує будівника комунізму»(З досвіду навчально-виховної роботи в Новгородківській середній школі)… Як головний диригент у «педагогічному» добре зіграному оркестрі», Павло Федосійович зумів визначити кожному «свою партію», і темп, і силу звука. До речі, Павло Федосійович прекрасно грав на народних інструментах, був лауреатом фестивалю народної творчості. Він належав до тієї когорти директорів, які обживають одне місце на  все життя, зростають разом зі школою. Прийшов він невдовзі після війни завідувати початковою школою, почав її розбудову (то одне приміщення, то теплицю, то майстерні). А потім він звернувся до мене з пропозицією відкрити восьмирічку, а згодом і середню школу. Я жартома відповідав: «Будуйте, але директором не призначимо - немає вищої освіти». І Павло Федосійович закінчує Криворізький педінститут, а молоді вчителі, за прикладом директора, теж здобували вищу освіту.

Павла Федосійовича навіть у школі менше всього можна уявити начальником, який лише дає накази і розпорядження. Це не його стиль. Він віддає перевагу підказці та пораді: а чи не варто зробити отак? Та якщо вже напрям обрано і хтось знехтував хоч дрібничкою, тоді Павло Федосійович ставав невблаганним. Він суворий, вимогливий, принциповий, але справедливий. Сам умів багато працювати і від інших вимагав. Він при всій своїй зайнятості господарськими справами (шкільний пташник, вольєри з різними птахами, кролеферма, дослідна ділянка, пасіка, сад, копанка з рибою, дослідне поле учнівської виробничої бригади, сільськогосподарська техніка тощо), намагався відвідувати уроки вчителів, заняття гуртків. Охоче запрошував до себе на уроки. А уроки він давав чудові, я часто бував сам у нього, аби отримати «заряд» на майбутнє. А взагалі у цій школі всі уроки директора і завуча були завжди відкритими.

У ті часи і завідуючий відділом освіти, і його заступники очолювали раз на рік фронтальні перевірки, мені пощастило робити таку у Новгородці. Перевіряли роботу «школи Козуля» і одночасно... вчилися у нього.

Ще за життя Павла Федосійовича у Новгородківській середній школі №2 склалися трудові традиції, завдяки яким праця впродовж усього навчання набуває для дітей романтичного забарвлення, супроводжується яскравими почуттями і душевними переживаннями за зроблене.

Це, зокрема, такі.

Перед початком літніх канікул кожен учень отримував відпускний білет, де визначалися його участь у праці на навчально-дослідній ділянці та наочні посібники, які він має виготовити для біологічного кабінету. Все це учні приносять до школи у перший день занять.

Весною й восени учні саджають дерева, працюють у шкільному і колгоспному садах. Всі вони спочатку вирощували своє деревце у шкілці, потім робили прищепу і садили його біля свого будинку або у шкільному палісаднику, виготовляли шпаківні, синичники і розвішували їх у лісосмузі чи вдома.

У перший день збирання врожаю, як і в Павлиші, у школі влаштовується День першого снопа, Свято першого хліба, День урожаю.

Школярі щороку проводили значну роботу з благоустрою та озеленення селища. Їхніми руками біля школи на колишній толоці і пустирі розбито дендропарк. Багато саджанців вирощено у шкільному розсаднику з насіння, завезеного з відомого Дендропарку «Веселі Боковеньки». Гордістю школи була учнівська виробнича бригада, яка неодноразово визнавалася переможницею серед шкільних трудових об'єднань старшокласників області, а досягнення юннатів тричі відзначалися медалями ВДНГ у Москві. Ще у 50-ті роки минулого століття у цій школі дбали, щоб праця ввійшла в духовне життя вихованців, у життя колективу, а працелюбство стало однією з найважливіших якостей молодої людини. У сучасних умовах ідеї П.Ф.Козуля особливо актуальні й співзвучні часові реформування загальноосвітньої профільної школи на селі.

Водночас Павло Федосійович дбав про духовний розвиток дітей. У школі з'явилися струнний і естрадний оркестри, ансамблі, хори, спортивні і технічні гуртки. Щодо навчально-виховного процесу, то школа з честю витримувала комісії будь-якого рангу - обласного, республіканського та союзного.

Вона була однією з кращих шкіл подовженого дня в республіці. Сюди приїздили за досвідом делегації з Литви, Казахстану, Росії, Польщі, Болгарії, Монголії. Про неї знали у багатьох куточках тодішнього Союзу. Досвід узагальнювався на рівні республіки і області. Ім'я П.Ф.Козуля потрапило в «Історію міст і сіл УРСР. Кіровоградська область», а його школа стала опорно-показовим навчальним закладом Міністерства освіти УРСР.

Практичні напрацювання, пошуки директора і педагогічного колективу школи були націлені на стратегічні орієнтири освіти XXI століття. У ній здійснювалися орієнтація на особистість учня, формування людини, націленої на самовиховання і саморозвиток, співтворчість учня і вихователя.

Кидається у вічі надзвичайна скромність та простота цієї людини. Більша частина його кабінету була віддана пернатим друзям. У класі-вольєрі було зібрано пташиний світ нашого степового краю, екзотичних пташок, які навесні дарували йому свої пісні. Павло Федосійович під цей пташиний хор любив працювати над планом роботи, обдумував проекти створення зимового саду, приймав, як депутат районної ради, виборців тощо. Великі природні здібності, працелюбність, палка любов до дітей, до вчительської праці допомагали      П.Ф. Козулю досягти вершин педагогічної мудрості. Він не прагнув до високих звань, не став кандидатом наук (хоч на матеріалах його діяльності написана не одна дисертація). «По науку» до нього їздили всі - від учителя, директора, професора до міністра освіти.

За заслуги перед державою він удостоєний звання Заслуженого вчителя Української РСР, нагороджений орденами Вітчизняної війни II ступеня, Жовтневої революції, «Знак Пошани» та багатьма медалями.

Педагогічна спадщина П.Ф.Козуля вивчається і творчо використовується вчителями області, всіма, хто причетний до справи виховання дітей і молоді, хто пам'ятає його педагогічне кредо, що «важливим завданням у вихованні дітей є виховання любові та інтересу до праці».

Благородній справі виховання підростаючого покоління присвятив своє життя мудрий, невтомний, самовідданий трудівник, талановитий сільський учитель Кіровоградщини. А скільки було ще творчих задумів, яким так і не судилося здійснитись!

До сьогодні подвір'я  хати  моїх  батьків  прикрашає кущ калини, маленьке стебельце якої я привіз від Павла Феодосійовича -  живий спомин про нашу дружбу. І коли вона квітує, коли вкривається червоними кетягами, пригадую не одну весну і осінь нашого спілкування: зустрічі у школі, на полі, у теплиці, у діловій дружній бесіді як із порадником, батьком. Коли приїздили гості з Москви і Києва, він запрошував до себе додому на чашку чаю, де його дружина Олександра Григорівна,  - прекрасний математик - накривала на стіл і у сімейному колі довго обговорювалися проблеми навчання і виховання.

Приємно відзначити, що в районі його  ім'я шанують і воно не забуте. Встановлено щорічну премію П.Ф.Козуля кращим педагогам. Він цього вартий, бо виплекав не одне покоління роботящих чесних людей.