Павло Федосійович Козуль – заслужений учитель України, сучасник і послідовник видатного українського педагога В.О.Сухомлинського.
Працюючи протягом 25 років директором школи, Павло Федосійович спрямовував діяльність педагогічного колективу на творче використання педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського, впроваджуючи в практику ефективні форми і методи розумового, морального, фізичного і трудового виховання школярів.
Народившись в сім’ї селянина, Павло Федосійович Козуль проніс через усе своє скромне життя любов до землі і людей. Жив, як усі сільські діти: ходив до школи, допомагав батькам. В сільській школі хлопець був допитливим і старанним учнем, а ще гарним музикантом. Він самотужки, зовсім не знаючи нотної грамоти, навчився грати на домрі і балалайці, гітарі і скрипці. І цю велику любов до музики проніс крізь все своє життя.
Після семирічки вступив до фабрично-заводського училища в Миколаєві, а після його закінчення, одержавши спеціальність токаря по металу, рік працював на заводі. Після того вступив до суднобудівельного технікуму, але закінчити його не вдалося: розпочалася війна, і хлопець разом з іншими синами рідної землі став на смертельний двобій із ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни.
В боях за Керч разом з однополчанами попав в оточення, потім - полон, поневіряння в концтаборах німецьких міст Єсен та Оснабрюк.
Та ось нарешті 1945 рік, визволення. Хлопець знову в лавах Радянської Армії, звідки був демобілізований 15 червня 1945 року.
Життя продовжується і дарує йому зустріч з чарівною дівчиною Олександрою.
Квіти, зустрічі, теплі розмови і - спільна мрія – стати педагогами.
І не дивно, що вчительська справа стала справою сімейною. Разом вирішили здобувати педагогічну освіту.
Після закінчення Новобузького педагогічного училища поїхали сіяти добре і вічне в Новгородківський район.
Досвід вже є, а знань замало, тому вирішує подружжя здобувати вищу освіту. Він стає біологом, вона – математиком. І все життя – разом. Вдень – робота в школі, а вечорами – довгі розмови про шкільні будні.
Це була щаслива сім’я однодумців, педагогів за покликанням. Викладання, праця в школі стали справою їхнього життя.
«Дуже щаслива, що Господь Бог поєднав наші дві долі і прожили ми разом 47 років. А обіда в тому, що дуже мало наділено Павла Федосійовича життям». Так писала Олександра Григорівна Козуль – ветеран педагогічної праці, Відмінник освіти України, дружина і соратник П.Ф.Козуля в листі до учасників зібрання по вшануванню пам’яті Козуля П.Ф. з нагоди 90-річчя з дня його народження.
Талант Павла Федосійовича Козуля, Заслуженого вчителя України, кавалера ряду урядових нагород, сучасника і послідовника видатного педагога В.О.Сухомлинського зрів і виявив свою силу у вирію шкільного життя.
Школа, директором якої він був, росла разом із своїм керівником з неповної у восьмирічну, а потім у середню. А там, де шкільна справа добре поставлена, цим вона зобов’язана своєму керівнику. А в школі був справжній керівник.
Новгородківська середня школа №2, де з 1953 по 1978 рік працював директором заслужений учитель України Козуль Павло Феодосійович, стала опорно-показовим навальним закладом Міністерства освіти України.
Йшли роки, наповнені неспокоєм, творчими здобутками, наполегливою працею, пошуками нового, передового, прогресивного. В очолюваній Павлом Федосійовичем школі багато що запроваджувалось вперше: кабінетна система, група продовженого дня, учнівська виробнича бригада, зелений клас-кабінет. А дослідним ділянкам та квітникам біля школи не було рівних.
Не школа - театр! Чи не тому самі діти уявляли її Палацом Знань. І взагалі, школа Козуля являла собою ціле містечко з різними приміщеннями і спорудами: навчальні корпуси, військово-спортивний комплекс, географічний майданчик, майстерні, гаражі.
В розпорядженні школи було 5 тракторів, комбайн, вантажний автомобіль. І все це не музейні експонати, а діюча техніка.
В школі було власне підсобне господарство: декілька корів, десятки свиней, сотні кролів, а ще цесарки, декоративні курочки, кози, нутрії, куниці, білки, морські свинки. Учні з задоволенням доглядали тварин. І не просто порпалися в землі, чи трудилися з примусу, а пізнавали живий світ, досліджували його.
Школа славилася великими досягненнями в трудовому вихованні, тому не одне покоління механізаторів виховала і випустила в життя.
В народі кажуть, що вся робота, її результати починаються з керівника. Павло Федосійович був людиною великої сили волі й мужності, надзвичайно талановитою і водночас працьовитою. Він був вимогливим до себе і до своїх колег.
На базі школи часто проходили районні, обласні, республіканські семінари. Треба було давати відкриті уроки, заняття самопідготовки, години дозвілля. А без майстерності, методичної підготовки це було нелегко зробити. Тому весь колектив школи працював у тісній співдружності з методистами Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Олександровича Сухомлинського, без них жоден семінар не проводився.
Важко було працювати в такій школі, але в той же час і легко, бо ніякий перевіряючий не страшний, коли маєш на озброєнні всю технологію ведення уроку, вмієш поєднати навчання й виховання в єдиний педагогічний процес.
На цьому завжди акцентував увагу П.Ф.Козуль. А ще він надзвичайного значення надавав збагаченню передовим педагогічним досвідом. Сам багато їздив, бачив, читав. І все краще впроваджував у практику роботи школи.
Та й після виходу на заслужений відпочинок, П.Ф.Козуль був у постійному пошуку.
Не маючи спеціальної освіти, він створив ансамбль народних інструментів при районному будинку культури. З концертами ансамбль побував в багатьох селах району. І люди щиро дякували ветеранам за подаровані ними хвилини відпочинку і гарний настрій. А на репетиції ансамблю його учасники йшли як на свято.
У 1989 році під керівництвом Павла Федосійовича Козуля було розпочато будівництво районного музею. Йому належало починати з нуля. І будівництво музею, і збір експонатів. Мріяв про той день, коли переріже стрічку і пройде кімнатами музею. Та не судилося… Музей відкривали вже без нього.
10 серпня 2003 року На виконання Державної Програми «Вчитель»,було започатковано щорічну педагогічну премію імені Павла Федосійовича Козуля, першим лауреатом якої стала його дружина Олександра Григорівна.
А 14 березня 2008 року рішенням сесії Новгородківської районної ради Новгородківській загальноосвітній школі І-ІІІст.№2 було присвоєно ім’я Заслуженого вчителя України Козуля Павла Федосійовича.
Педагогічна стежка Павла Федосійовича – один з найяскравіших прикладів, коли високий інтелект, вміння бачити перспективу, знаходити однодумців, на яких можна покластися, дали можливість згуртувати колектив, розширити його наукові горизонти і впевнено повести до успіху і визнання.
Прошуміли теплими зливами, холодними заметілями відкружляли роки. Мов гриби після дощу, виросли діти і понесли з собою в життя світлий образ Учителя, понесли часточку його серця.
Він з нами завжди. Усім своїм талантом, мудрістю, роботящими руками, всім гарячим серцем своїм, всією правдою і совістю вчителя.
В.М.Шаповалова
Comments